Внаслідок інтернаціоналізації господарського  життя, розгортання НТР, зростання кількості  та могутності ТНК в  останні десятиріччя значно збільшилися розміри закордонних капіталовкладень усіх розвинутих західних країн.
Без експорту капіталу, його міжнародної міграції не могла б успішно розвиватися  міжнародна виробнича та інвестиційна діяльність. Про це яскраво свідчить історичний досвід розвитку економіки колишнього СРСР та країн Східної Європи. Побудувавши закриту економіку, що відгородилася від світової частоколом ідеологізованих штучних бар’єрів, колишні країни соціалізму виявилися ізольованими від міжнародної міграції капіталу. А оскільки експорт чи імпорт капіталу означає  не тільки перевезення валютних ресурсів з однієї країни в іншу, але й укомплектування новозбудованих об’єктів новітньою технікою та обладнанням, впровадження прогресивної технології й передових  методів управління виробництвом, то економічна самоізольованість  колишніх соціалістичних країн спричинилася до  їхньої технічної та технологічної  відсталості, використання ними  рутинних, вкрай застарілих форм організації управління виробництвом.
Обмін досягненнями сучасної науково - технічної революції, зростання міжнародної торгівлі, інтернаціоналізація господарського життя породили потребу у величезній масі  фінансових ресурсів, яки б могли вільно перемішуватися з країни в країну. Можливості мобілізації такого капіталу в значній мірі залежать від досконалості механізму функціонування відповідних міжнародних  ринків, створенні сприятливих умов  для його накопичення та залучення.
Експорт (вивіз) та імпорт (ввіз) капіталу може здійснюватись у двох формах: позичковій та підприємницькій.
Позичкова форма вивозу (ввозу) капіталу зв’язана з міжнародними  кредитами та позичками. Міжнародне  кредитування здійснюється спеціалізованими підприємствами - банками і не є предметом розгляду у даній темі.
Підприємницька форма вивозу (ввозу) капіталу є міжнародним інвестуванням, тобто створення за  кордонами своєї країни СП, філій, спільної виробничої діяльності.
Підприємство яке вивозить капітал за кордон насамперед переслідує слідуючи цілі:
?    обхід тарифних (митних зборів) та інших нетаріфних протекціоністських перешкод;
?    використання різниці  у вартості ресурсів в різних країнах, в тому складі використання різниці в вартості робочої сили і відповідно використання різниці в витратах виробництва;
?    підвищення конкурентоспроможності та  більш активне, ніж  у випадку зовнішньої торгівлі,  впровадження на внутрішні ринки, використання ефекту проникнення на ринок з середини, а не з зовні;
?    вивіз капіталу в обхід не тільки митних бар’єрів, але  і отримання  виграшу в порівнянні з національними фірмами в питаннях оподаткування, що  при інших рівних  умовах збільшує конкурентоспроможність підприємства як на  внутрішньому так і на зовнішньому ринках.
Наприклад, при ввозі  на територію України машин, обладнання чи іншого майна і оформленого відповідним чином, як іноземна інвестиція, інвестор звільняється від  сплати мита та інших зборів. Іноземні фірми активно використовують через механізм давальницької сировини низьку вартість робочої сили в Україні для вирішення проблем  зниження  собівартості своєї продукції. Характерним прикладом проникнення на внутрішні національні  ринки з середини може служити діяльність спільних підприємств. Так, функціонуюче у м. Житомирі спільне підприємство з італійським засновником  «Моро» по виготовленню взуття, практично перемогло у конкурентній боротьбі за споживача місцеву взуттєву фабрику. Взуття виготовлене на спільному підприємстві користується більшим попитом  у населення ніж те, що поставляє взуттєва фабрика.
Ще один важливий момент слід відмітити при розгляді особистостей експорту капіталу. Це, застосування принципу трансфертних цін у роботі з використанням давальницької сировини. Іноземна компанія поставляючи давальницьку сировину українському партнеру максимально завищує ціни на сировину, одночасно знижуючи ціни, за якими вона купує продукцію виготовлену з цієї сировини українською сто роною.Таким чином, практично весь прибуток залишається у іноземного власника сировини.
2.Підприємство залучає іноземний капітал в підприємницькій формі насамперед з метою:
?    отримання допомоги у налагодженні випуску технічно  складної продукції;
?    разове отримання нових  технологій в розрахунку на їх  постійне надходження;
?    вирішення проблеми навчання  національних кадрів;
?    отримання фінансової вигоди у порівнянні з імпортом товару та  іноземними  позичками.
Якщо, фірма імпортує засоби виробництва, то вона повинна розрахуватись в установленій валюті та термін власними коштами. Обсяги оплати за  придбане обладнання не зв’язані, при цьому з ефективністю його використання. Аналогічна ситуація виникає при отриманні іноземного кредиту. За ці кошти можна  модернізувати виробництво і отримати додатковий прибуток, а можна збудувати об’єкт соціальної інфраструктури, який прибутку не дає. При цьому плата за користування позичковими коштами не змінюється.
У випадку  залучення іноземного  капіталу відрахування інвестору залежать від розміру прибутку  обумовленого дією вкладеного капіталу. І тому інвестор зацікавлений в ефективній роботі спільного підприємства, в максимальній віддачи вкладених коштів.
Таким чином, інвестиції у виробництво стимулюють ефективну роботу виробництва, на відміну від використання кредитів які можуть бути вкладені і не в  ефективні міроприємства.
Вивіз капіталу у підприємницькій формі (інвестиції) може здійснюватись у наступних видах:
Прямі інвестиції -  це  інвестиції, які дають право контролю над об’єктом укладання (володіння контрольним пакетом акцій), а також такі, що вкладаються безпосередньо у виробництво та збут відповідного виду продукції.
Портфельні інвестиції - це інвестиції, які не забезпечують контроль над об’єктом укладання. Формуються у вигляді портфеля цінних паперів.
В останній час зростає роль портфельних інвестицій, це насамперед пов’язано з розширенням торгівлі  технологіями.