З метою впорядкування міжнародних торговельних стосунків країни-учасники світового товарообміну підписали багатосторонню міжурядову угоду з тарифів і торгівлі, яка набрала чинності 1 січня 1948 року. В ній містяться принципи та правові норми, якими мають керуватися під час взаємних торгівельних стосунків держави- учасниці.
Поява генеральної угоди з тарифів і торгівлі пов’язана з невдалою спробою створення міжнародної торгівельної організації (МТО). Її статут розробили та навіть підписали, але він не набув чинності. Паралельно створювалась Генеральна угода. Саме її визнали діючою. Сьогодні, входячи до ГАТТ на різних умовах, співпрацює понад 140 держав, з них 123  -  повноправні учасники станом на травень 1994 року.
До 1963 року головним у роботі ГАТТ було розв’язання питань про зниження митних тарифів. У результаті семи  раундів переговорів узгоджено певні поступки для учасників по зниженню митних тарифів та розглянуто заходи по скороченню та регулюванню нетарифних торговельних бар’єрів.
Таким чином, головна мета Угоди  -  повна лібералізація торгівлі, включаючи скасування нетарифних обмежень. Основними інструментами досягнення мети та реалізації принципів стають багатосторонні переговори. Більша частина статей Угоди присвячена використанню заходів торговельно-політичного порядку: податків, субсидій, антидемпінгових і компенсаційних мит, кількісних обмежень. Крім того, регулюються питання, пов’язані з державною монополією, участю державних підприємств у торгівлі і т.п. Передбачаються також захисні застереження і консультації для урегулювання спорів між сторонами.
Поряд з основною функцією  -  проведенням багатосторонніх переговорів по взаємному зниженню митних тарифів та усуненню нетарифних обмежень торгівлі  -  ГАТТ як організація розробляє нові норми, які регулюють міжнародну торгівлю. Отже, поступово дія Генеральної угоди поширюється на нові сфери торговельно-економічних відносин.
Формально повноправними членами ГАТТ можуть бути тільки держави. Умови приєднання для кожної держави-заявника визначаться протоколом про приєднання. У ньому фіксуються зобов’язання держави-кандидата на приєднання до Угоди та умови поширення на неї Генеральної угоди.
Кожна країна-учасниця має право ухвального голосу. На практиці рішення в ГАТТ приймаються шляхом консенсусу, досягнення якого відбувається під час неофіційних зустрічей та консультацій. При цьому важливою умовою досягнення консенсусу є згода США, Японії, держав-членів Європейського Союзу. Така система прийняття рішення істотно збільшує можливості цих держав впливати на характер та напрями рішень, що приймаються.
17 грудня 1994 року на засіданні Ради представників ГАТТ була розглянута і підтримана заявка України щодо її приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Український уряд розглядає процес набуття повноправного членства в ГАТТ, як невід’ємну і стратегічну частину економічних ринкових реформ в Україні.
Участь у ГАТТ надасть Україні режим найбільшого сприяння у багатьох країнах світу, можливості розв’язувати торгові суперечки в межах арбітражу ГАТТ на міжнародному рівні, урегулювати митні правила, протидіяти неприпустимим методам торгівлі, зокрема, демпінгу, а також забезпечить експортні квоти для українських товарів, отримання відповідних пільг і послаблення в інтересах промисловості і сільського господарства держави тощо. В свою чергу, Україна з урахуванням експертних оцінок ГАТТ має можливість взяти на себе зобов’язання щодо гармонізації законодавства, систем статистичного та бухгалтерського обліку, відповідних змін у митному законодавстві, приведення у відповідність з міжнародними вимогами стандартів на продукцію, вжиття необхідних заходів по захисту інтелектуальної власності та ін.