Операції міжнародної торгівлі реалізуються шляхом укладання міжнародних торговельних угод, які поділяються на угоди купівлі-продажу та товарообмінні угоди. Така класифікація базується на тому, що при угодах купівлі-продажу продавець (експортер) зобов’язується передати товар, який являється об’єктом угоди, у власність безпосередньому учаснику угоди   -  покупцю (імпортеру) при умові, що останній зобов’язується сплатити за товар якусь грошову суму, тоді як при товарообмінній угоді один товар змінюється на інший з дотриманням деяких умов, залежних від типу угод. Природно, що і при угодах купівлі-продажу та при товарообмінних угодах мають місце вивіз товарів за кордон (експорт) та ввіз товарів з за кордону (імпорт).
Але при угодах купівлі-продажу ми маємо справу, умовно кажучи, з експортом та імпортом в чистому вигляді; в таких угодах один контрагент (торговельний партнер) виступає в кожному контракті лише як продавець-експортер або тільки як покупець-імпортер, тоді як при товарообмінних операціях,котрі називаються також угодами зустрічної торгівлі (countertrade), один і той самий контрагент може виступати імпортером одних і тих же товарів та експортером інших чи, будучи експортером, бере на себе зобов’язання закупити деякі товари (тобто виступати імпортером) в інших підприємців країни покупця. Існують декілька типів угод зустрічної торгівлі.
В міжнародній торгівлі існують також поняття реекспортних та реімпортних операцій.
Реекспортні операції передбачають продаж та вивіз з країни раніше ввезених сюди товарів без їх переробки. Країна (а також суб’єкти підприємницької діяльності в цій країні), яка ввозить, а потім вивозить товари в третю країну, називається реекспортером. Реекспортні операції передбачають укладення двох зовнішньоторговельних договорів реекспортером. За першим договором він купує товар, а за другим  -  продає його. Розглянемо приклад реекспорту німецьких автомобілів Росією в Китай. Російська фірма закупає автомобілі в німецької фірми-експортера, виступаючи при цьому імпортером. Далі продає ці автомобілі китайській фірмі, виступаючи при цьому реекспортером. Китайська фірма при цьому буде імпортером. Автомобілі можна ввозити в Росію і далі з її території продавати в Китай, а можна прямо у Німеччині навантажити їх на кораблі і поставляти китайському покупцеві. Якщо немає ніяких урядових обмежень у Німеччині на постачання автомобілів у Китай, то пункт про відправлення автомобілів прямо з Німеччини до Китаю включається до контракту купівлі російською фірмою автомобілів у німецької фірми. Яким шляхом краще доставити товар від експортера кінцевому імпортеру, вирішують між собою реекспортер та кінцевий імпортер, враховуючи витрати на транспортування, митні процедури та інші витрати. Головною умовою реекспортної угоди є те, що реекспорт не піддає товари ніякій переробці, не вносить в їх конструкцію та дизайн будь-яких змін. Реекспортні операції здійснюються, в основному, за замовленням кінцевого імпортера; якщо він не має виходу на ринок країни експортера і не бажає нести витрати, пов’язані з таким виходом, йому ліпше звернутися до реекспортера, у котрого є тісні зв’язки з експортером; можливо, реекспортер в силу деяких інших зобов’язань перед кінцевим імпортером, зможе запропонувати йому більш вигідні умови продажу. Інколи причиною реекспортних операцій є торговельно- політичні умови, що обмежують експорт та імпорт в деякі країни.
Якщо продавець хоче обмежити право покупця реалізувати товар в треті країни, що звичайно пов’язано з захистом своїх ринків збуту, він повинен це чітко вказати у договорі купівлі-продажу.
Реімпортні операції за своєю сутністю становлять собою експортні операції, які не відбулися та означають ввіз в країну раніше вивезених із неї товарів. Сюди відносяться повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів, що не продали на аукціонах, повернення товарів, що не реалізували через консигнаційні склади. Основною  ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами кордону своєї країни двічі: при вивозі та ввозі. Товари, повернені з виставок та ярмарок, не відносяться до реімпортуючих.
Бартерна операція (barter transaction) – це операція з обміну певної кількості товарів одного чи різних видів на еквівалентну по вартості кількість іншого товару чи товарів.
Таким чином, бартерна операція не передбачає ніяких грошових розрахунків між контрагентами. В бартерній угоді встановлюється або ж кількість товарів, що взаємопостачаються, або ж обумовлена сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари. Відмінність даної операції від операції купівлі-продажу полягає в тому, що для її здійснення валюта не потрібна, і сторони не вдаються до посередництва банків. Припустимо, в’єтнамська фірма хоче купити в українського підприємства сучасне обладнання, але валюти в неї немає. Тоді вона знаходить товар, який міг би зацікавити українське  підприємство і пропонує здійснити обмін. Українське підприємство, зацікавлене у виході на в’єтнамський ринок, може погодитись з таким обміном.
Сторони при погодженні об’ємів поставок оперують цінами та ведуть за ними переговори, зазначення цін в самому тексті контракту потрібне тільки для того, щоб митні органи мали можливість визначити розміри мита та зборів, а також для статистики зовнішньої торгівлі. В контракті може зазначатися, наприклад, що український контрагент постачає до В’єтнаму електронно-променеву зварювальну апаратуру за ціною 150 тисяч доларів, а в’єтнамська сторона постачає одну тисячу тон рису загальною вартістю 150 тисяч доларів.
Зустрічні закупки (counterpurchase) означають зобов’язання експортера закупити на певну суму товари в країні імпортера. Техніка здійснення такої операції полягає в наступному. Припустимо, імпортер з Білорусії закупає в Італії деяке обладнання та інші товари на значну суму, тоді в процесі переговорів після узгодження ціни товару імпортер ставить обов’язковою умовою контракту закупку експортером товарів в його країні на певну суму. При цьому товари можуть бути будь-якими, не обов’язково стосуватися предмету даної угоди. Більш того, в період переговорів сторони можуть і не знати, які конкретно товари імпортер може пропонувати і які експортер може закупити. Для імпортера важливо записати цю обставину в контракт з тим, щоб шляхом зустрічної закупки зберігти частину валюти в своїй країні. Експортер, зацікавлений в реалізації своєї продукції, за звичаєм погоджується з таким записом в контракті.
Предметом переговорів є встановлення об’єму таких закупок, яке фіксується в контракті “від його загальної суми”. Добре, якщо цей об’єм складає 40%, але навіть якщо він буде усього 10%, то при великих об’ємах поставок з імпорту економія валюти для Білорусії буде вагомою. Встановивши об’єм зустрічних закупок, сторони записують в умовах контракту, що експортер на протязі, наприклад, 12 місяців з дати підписання контракту підпише імпортні контракти з контрагентами в Білорусії на закупку товарів (не вказуючи яких) на таку-то суму. Після підписання контракту білоруський імпортер, попередньо з’ясувавши зацікавленість італійської фірми-експортера в тих чи інших товарах розпочинає пошук цих товарів в своїй країні і організує відправку пропозицій контрагенту в Італії. Пропозиції можуть відправлятися будь-якими фірмами в Білорусії, рівно як і контракти на постачання товарів з них в Італію можуть підписувати будь-які італійські фірми, яких зможе залучити італійський експортер і зацікавити білоруський товар. Ряд країн південно-східної Азії законодавчим шляхом встановили обов’язковість зустрічних закупок при імпорті в ці країни. Розповсюдження зустрічних закупок зараз набирає все більшу силу, особливо в країнах що розвиваються.
Компенсаційні операції відрізняються від бартерних тим, що відбувається обмін декількома товарами з кожної сторони. З компенсаційними угодами пов’язано поняття “неконвертоване сальдо”. Наприклад, контрагент з Данії фірма “Сібаст” постачає контрагенту в Росії фірмі “Інтер’єро” меблі на суму 5000 доларів, а російська сторона пропонує товари на суму тільки 4000 доларів. Різниця між сумами постачаємих товарів складає 1000 доларів, ця різниця і називається неконвертоване сальдо. Яке складає заборгованість російської фірми дацькому партнеру. Проте перерахувати її в Данію російська фірма не може, так як це не обумовлено контрактом.
Тоді сторони домовляються та вказують в умовах контракту, що різниця буде зберігатись в одному з російських банків на рахунку, спеціально відкритим фірмою “Інтрер’єро”. “Сібаст” може використати ці гроші тільки в Росії, тому вони називаються неконвертованим сольдо. Використовуватися ці гроші можуть на рекламу, урядові витрати, сплату відряджень і,  на кінець, на закупку будь-яких інших товарів в Росії. Механізм здійснення компенсаційних угод полягає в наступному:
?    кожний контрагент готує два списки товарів :в одному перераховуються товари, які він хотів би продати, а в іншому  -  які придбати;
?    зустрічаючись, контрагенти обговорюють номенклатуру товарів, і в результаті уточнюються два списки: в першому вказуються товари, що постачаються датською фірмою, а в другому   -  що постачаються російською;
?    узгодивши перелік товарів, сторони-контрагенти переходять до узгодження цін з кожної позиції списків;
?    узгодивши ціни і інші умови поставки, сторони підписують контракт з двома додатками: один додаток   -  це перелік товарів, що постачаються в Росію, інший   - що постачається в Данію. В додатках вказуються ціни з кожного найменування товару, а в тексті контракту  -  загальні суми взаємних поставок.
В останній час отримали розвиток операції на компенсаційній основі. Суть таких операцій заключається в тому, що одна країна, використовуючи обладнання та технологію іншої країни, будує на своїй території промисловий об’єкт, продукцією якого і буде розраховуватись за доставлене обладнання та технологію. Від звичайної компенсаційної операції, описаної вище, великомасштабні операції відрізняються наступним:
?    компенсаційні операції, звичайно, незначні за сумою, в той час як великомасштабні нараховують сотні тисяч, а то й мільйони доларів;
?    великомасштабна операція здійснюється на умовах кредиту, причому довгострокового і на великі суми, для її здійснення залучаються великі банки;
?    підписанню згоди про великомасштабну операцію звичайно передує угода між країнами на урядовому рівні;
?    великомасштабні операції носять, звичайно, довгостроковий характер (до10 років і більше).
Більш того, після побудови об’єкту та виплати за кредитами, відношення між контрагентами продовжуються і в подальшому; звичайна ж компенсаційна операція носить короткостроковий характер і нерідко обмежується разовою угодою. Техніка  здійснення великомасштабної операції на компенсаційній основі має такий вигляд:
?    відповідні урядові органи двох країн підписують угоду про будівництво в Україні промислового об’єкту на компенсаційній основі;
“Замовник” з України підписує угоду із “Постачальником” з Франції про здійснення великомасштабної операції на компенсаційній основі з вказуванням зобов’язань кожної із сторін та порядком їх виконання;
?    сторони підписують контракт на постачання обладнання із Франції в Україну для об’єкту, що будується в Україні;
?    “Постачальник” здійснює поставку обладнання в Україну;
?    сторони підписують контракт на постачання до Франції продукції, виготовленої знов побудованим об’єктом, в рахунок зменшення кредиту за доставлене обладнання;
?    українська сторона постачає продукцію до Франції.
Складність здійснення великомасштабної операції полягає в тому, що сторони повинні чітко виконувати свої зобов’язання по умовам, записаним в угоді. Особливо це стосується запуску в експлуатацію промислового об’єкту. З моменту запуску об’єкта повинно розпочатися постачання продукції до Франції в рахунок гашення кредиту, і, якщо запуск об’єкту затримується, то гашення кредиту проводиться в валюті або в рівноцінній продукції з іншого підприємства. При здійсненні великомасштабної операції на компенсаційній основі з кожної сторони може бути не по одному, а по декілька учасників.
Операції на давальницькій сировині також відносяться до угод зустрічної торгівлі. Суть їх полягає в тому, що одна країна, наприклад Росія, розпоряджається сировиною, скажімо нафтою, але нафтоперероблюючих підприємств в неї недостатньо. Тоді контрагент з Росії підписує контракт із контрагентом з України  -  нафтоперероблюючим заводом про переробку його нафти та отримання продуктів нафтопереробки. Частину продуктів нафтопереробки Україна залишає собі як сплату за переробку нафти. Ця ж операція може бути представлена і по іншому: Україна за контрактом ввозить з Росії нафту, а розраховується за неї частково нафтопродуктами, а частково грошами. Ще одним варіантом такої операції може бути наступний: Росія не вивозить з України належну їй частину продуктів нафтопереробки, а продає їх прямо з України в треті країни, при цьому вона  може залучати до таких продаж в якості посередника українські підприємства.
Викуп застарілої продукції  -  ще один вид товарообмінних операцій. Стосується він перед усім, машинно-технічних виробів: автотранспортної техніки, дорожньо-будівної техніки, сільськогосподарських машин, а в останні роки і літакобудівної техніки. Ініціатором таких операцій виступає  звичайно імпортер. Якщо експортер пропонує придбати у нього нові машини, то імпортер ставить обов’язковою умовою викупити в нього застарілу техніку. Мова йде, звичайно, про техніку одного профілю. Якщо пропонуються автомобілі, то й викупати слід автомобілі. Але автомобілі, що пропонують для викупу, повинні бути в експлуатаційному стані. При цьому автомобілі, які викупаються, можуть бути виготовлені іншою фірмою, а не тією, котра пропонує нові. Переговори про продаж нової техніки та про викуп старої йдуть одночасно, одночасно погоджуються і ціни на ті та інші автомобілі;  контракти можуть бути підписані окремо на продаж та на викуп, а може бути складений один контракт. Жорстока конкуренція і бажання реалізувати свою продукцію, особливо якщо ринок перспективний, примушує експортерів йти на зустріч умовам імпортерів і викупати в нього застарілу техніку. Для імпортера такі операції дуже вигідні, так як він знижує свої валютні затрати та позбавляється від старої техніки, замінюючи її новою. Експортер нової техніки, викупивши стару техніку, прагне здобути з неї максимальну вигоду. Він, після ретельного огляду застарілої техніки, визначає, яким машинам є можливість надати товарний вигляд, і зробивши їм попередній ремонт, пропонує їх для продажу іншим покупцям, частіше всього в країни що розвиваються, як автомобілі, що знаходились у використанні, так звані машини “секонд-хенд”.
Автомобілі, які економічно невигідно доводити до товарного вигляду, експортер розбирає, сортує деталі і вузли на дефектні та придатні . Дефектні, що не підлягають ремонту, йдуть в металобрухт, а придатні використовуються у ремонтних роботах.
Суть поставок на комплектацію, як одного із різновидів товарообмінних операцій, складається в слідуючому: контрагент з Болгарії зумовлює в українського суднобудівного заводу виготовлення морського транспортного судна. На переговорах після узгодження ціни судна болгарський замовник ставить неодмінною умовою контракту купівлю виробником у замовника частини обладнання та пристроїв для комплектації судна та передає йому завідомо складений список таких деталей. Замовник мотивує цю умову тим, що його вітчизняне обладнання зручніше для експлуатації, ніж іноземне, хоча насправді це може бути викликано бажанням зекономити валюту. Предметом контрактів поставок на комплектацію може бути будь-яке складне комплектне обладнання та установки, а комплектуючі прибори та деталі   -  це, в основному, стандарті двигуни, насоси, акумулятори і т.д.
Отже, схематично цю операцію представляють так:
?    підписання контракту на комплектну установку ( судно );
?    підписання контракту на постачання комплектуючих з Болгарії в Україну;
?    постачання комплектуючих з Болгарії в Україну;
?    постачання комплектної установки з України в Болгарію.