На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн учасників міжнародної торгівлі необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні.
Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності діляться на слідуючи основні групи: тарифні (митні тарифи) і нетарифні (кількісні обмеження та інші нетарифні методи), методи стимулювання експорту, торговельні угоди та інше).
Основним елементом механізму тарифного регулювання є митний тариф. Він представляє собою систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.
В Україні застосовуються такі види мита: адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які оподатковуються митом; специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які оподатковуються митом; комбіноване, що поєднує обидва види митного оподаткування.
У законодавстві виділяються декілька видів мита. Передусім, це ввізне, вивізне і сезонне мито.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезені на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим стосовно товарів та інших предметів, що надходять з різних держав. Можуть застосовуватися пільгові та повні ставки ввізного мита.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезені за межі митної території України.
На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні ввізне і вивізне мито на строк не більше 4 місяців з моменту їх встановлення.
В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мита.
Спеціальне мито застосовується, як захисний та запобіжний захід від ввозу на територію країни товарів чи інших предметів, що можуть завдати шкоду вітчизняним виробникам, або щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі.
Антидемпінгове мито застосовується як запобіжний захід від ввозу в Україну товарів за ціною, істотно нижчою від їхньої конкурентної ціни в країні експорту.
Компенсаційне мито застосовується у випадках ввезення, або вивезення товарів у виробництві чи експорті яких використовувалася субсидія.
Закон України «Про Єдиний митний тариф» також передбачає випадки звільнення від сплати мита, зниження рівня митного оподаткування, безмитне ввезення та вивезення, або пільгове оподаткування товарів та інших предметів.
До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в першу чергу відносяться кількісні обмеження, які включають в себе ліцензування і квотування експорту та імпорту товарів та інших предметів.
Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.
Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.
Квоти та ліцензії обмежують самостійність підприємців у виборі ринку збуту та обсягів торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного регулювання отримали у даний час найбільше розповсюдження.
Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються у випадках:
?    різкого погіршення розрахункового балансу;
?    досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;
?    значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку;
?    при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
?    при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
?    порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (запроваджується як санкція режим ліцензування);
?    відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна.
Забороняється одночасне встановлення до одних і тих же товарів режиму ліцензування і квотування.
Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоекономічного регулювання відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки та маркування, встановлення технічних, фармакологічних, санітарних та екологічних стандартів та вимог до імпортуємих товарів з метою недопущення порушення мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України. Забороняється експорт предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу; імпорт або транзит товарів, які можуть завдати шкоду країні.
Заходи щодо стимулювання експорту включають: субсидування, пільгове кредитування, державне страхування експорту (коли експортер отримує можливість продавати товари в кредит, а ризик неповернення імпортером належної суми бере на себе держава), проведення особливої валютної політики (підтримання заниженого валютного курсу національної валюти), податкові пільги експортерам, інформаційне, консультаційне обслуговування, підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі, дипломатична підтримка експортерів.
Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, також і шляхом укладання різних торговельних взаємовідносин з іноземними країнами.
Активізація участі України у зовнішньоекономічної діяльності обумовлює розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за її межами. Це, у свою чергу вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного Валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів передусім слід віднести Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Указ Президента України «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України», декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Цими нормативними актами встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження державних органів у даній сфері.
Головним об’єктом валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності держави в цілому, окремих суб’єктів підприємництва, виступає валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють суттєвий вплив, як на розвиток внутрішньогосподарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго і короткострокових капіталів, заборгованість, платіжний баланс країни тощо.
При регулюванні валютних курсів залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку широко використовуються методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці.
Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституціональних структур, що мають за мету зниження обмінних курсів валюти власної країни. Воно спрямовується, з одного боку, на стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого – на підвищення конкурентноздатності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.
Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов’язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приток іноземних інвестицій.
Основними методами регулювання валютних курсів є валютна інтервенція, застосування валютних обмежень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу. Розрізняють національне і міжнаціональне (колективне) регулювання валютних курсів. У першому випадку суб’єктами регулювання є центральні банки і державні скарбниці окремих країн; у другому – міжнародні валютні організації.
Валютна інтервенція – досить поширений засіб здійснення політики валютного регулювання. Її механізм пов’язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу.
Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок використання власних резервів валют інших країн або отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій або інших країн. Для зазначених цілей використовують «своп-угоду» – договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції.
Поряд з валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облікових ставок Центрального банку, підвищення яких призводить до зростання, завдяки збільшенню попиту, курсу валюти, а зменшення – до зниження цього курсу.
Валютна інтервенція та регулювання облікових ставок є засобом економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд з цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб’єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі тощо.