Кожна з держав в силу різних історичних обставин має свої торговельні правила та звичаї. Тому при укладанні міжнародних торговельних контрактів існує загроза непорозуміння через різні тлумачення сторонами одних і тих самих понять. А це може привести не тільки до необхідності додаткових уточнень вже в процесі здійснення контракту, а і до втрат, фінансових чи часу. Крім того, можуть виникнути суперечки, які вирішуються шляхом судового розгляду.
Щоб виключити, або хоча б зменшити наслідки таких непорозумінь, Міжнародною торговельною палатою (International Chamber Commerce) були розроблені міжнародні правила тлумачення торговельних термінів – “Інкотермс”(“International Commercial Terms”). Вперше вони були опубліковані в 1936 році.
Інкотермс виглядає як зібрання умов згідно яких укладаються контракти купівлі-продажу між сторонами (продавцем та покупцем), комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах. Кожна з умов передбачає зобов’язання покупця та продавця, розподіл витрат та ризиків, а також відповідальність сторін за виконання контракту. Більш конкретно кожне з них встановлює: Читать запись полнсотью »

Умовою нормального життя людського суспільства є неперервний процес виробництва, тобто відтворення. Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для розвитку виробництва.

Доведення до споживача здійснюється завдяки розподілу та обміну. Тому під суспільним відтворенням розуміють єдність чотирьох фаз: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Розглядають просте та розширене відтворення. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це відбувається тоді, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватись на задоволення особистих потреб населення, тобто на споживання. Читать запись полнсотью »

Основними показниками, з допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки, є :валовий національний продукт - ВНП, чистий національний (внутрішній) продукт - ЧНП(ЧВП), валовий національний доход - ВНД, валовий національний доход наявний та інші.
Детально розрахунки вказаних показників розглядається в курсі "Макроекономіка". Тут же відмітимо лише окремі розбіжності щодо вказаних показників, які зустрічаються в різних підручниках та посібниках. Читать запись полнсотью »

Як відмічалось вище, в сучасному макроекономічному рахівництві враховують результати не лише матеріального, а й нематеріального виробництва. Такою можливістю володіє так звана система національних рахунків(СНР).Ця система давно існує в розвинутих країнах з ринковою економікою, в Україні вона почала застосовуватися з 1988 року. Читать запись полнсотью »

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб. Читать запись полнсотью »

Продукт, що є результатом виробництва, повинен задовольняти ту чи іншу потребу. Здатність задоволення потреби продуктом звуть його корисністю. Розрізняють загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певної кількості блага. Граничною корисністю називають корисність, що дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності в результаті придбання ще однієї, додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби. Читать запись полнсотью »

Визначні мислителі минулого і сучасності – Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

   Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо до їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби: – фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні і особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси,  необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб, і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так ї уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виділяють три етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап – почався з середини 50-х років з переходом до “економіки споживання”, коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицини, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, віділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

 Взаємозв’язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення. Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Виробництво є процес суспільної праці. Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей.

Праця і виробництво – це не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення – засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них.

У кожний певний момент виробництво є одночасно процесом створення благ і здійснення витрат ресурсів.

Виробництво має ще дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і відображає  відносини між людьми.

Результатом виробництва є продукт. Виробництво у своєму розвитку пройшло кілька технологічних етапів:

-         ремісничої технології;

-         машинної технології;

-         сучасного автоматичного виробництва.

Кожен етап має певний рівень розвитку елементів процесу виробництва.

Структура виробництва може розглядатись як: матеріальне і нематеріальне, тобто виробництво благ та виробництво послуг.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру – транспорт, торгівля, зв’язок, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації з управління.

Галузі, які надають особисті послуги людині, задовольняють її соціальні і духовні потреби, становлять соціальну інфраструктуру.

Процес виробництва завжди є результатом використання ресурсів, які в політекономії звуть факторами виробництва. Останні поділяються на речові та особисті. До речових факторів відносять землю, капітал і природні ресурси. До особистих – працю (людські ресурси) та підприємницьку здатність.

Капітал – являє собою майно, засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимсь нагромаджений і створений.

Ресурс праця – це робоча сила, тобто здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, які використовуються людиною в процесі виробництва. Робоча сила є властивістю людського організму і невід’ємна від живої особистості. Здатність до праці і сама праця – виключне досягнення людини. В процесі праці людина змінює не тільки речовину природи, але і свою власну природу, тобто розкривається сама. Трудова діяльність допомагає накопиченню знань, досвіду, навиків і підвищення кваліфікації.

   Робоча сила – головний фактор виробництва. Тільки людина може бути носієм нових перспективних ідей і тільки вона може їх реалізувати. Засоби виробництва (речовий фактор) і робоча сила (особистий фактор) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, тобто силами дії людей на природу з метою створення благ.

   Проте їх функції відмінні. Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці, що спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб.

            Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети й сили природи.

                Засоби  виробництва складаються із предметів праці і засобів праці.

   Предмети праці – це все те, на що направлена праця людини. Вони можуть бути або безпосередньо створені природою (кам’яне вугілля, руда, нафта тощо), або є продуктом попередньої праці.

   Предмети праці, до яких вже була прикладена праця, але їх потрібно представити для подальшої обробки називається сирим матеріалом або сировиною.

   Те чим людина діє на предмет праці називається засобами праці.

   До них належать: верстати, машини, механізми, інструменти та ін.

   В широкому розумінні до засобів праці відносять всі матеріальні умови, без яких процес виробництва не може здійснюватись.

   В розвитку виробництва особлива роль належить науці. Інноваційний процес, швидке впровадження науково-технічних досягнень у виробництво – найважливіша умова успішного функціонування всіх факторів виробництва. В сучасних умовах суттєву роль відіграє такий фактор, як інформація.

Поєднання факторів виробництва відображає сукупність соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин.

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля – мати багатства. Земля – це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це одночасно і основний засіб праці, і предмет праці.

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, що у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів (факторів виробництва), миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу як найповніше задовольнити потреби?

Поняття "виробничий ресурс" і "фактор виробництва" в певній мірі є тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор – від  латинського – той, що робить, ресурс – від французького – цінність, запас, джерело засобів, ресурс може стати фактором. Читать запись полнсотью »