Взагалі посередників, які діють і по угодах доручення і по угодах комісії можна назвати «агентами», а угоди що підписуються з посередниками «агентськими угодами».
Широке застосування у договірній практиці мають розроблені окремими фірмами, а також міжнародними урядовими та неурядовими організаціями проформи агенських угод. Так, наприклад, Міжнародна торгова палата розробила керівництво по укладанню агентських угод.
Посередників у зовнішній торгівлі можна класифікувати в залежності від обсягів їх повноважень та в залежності від їх місця на ринку.
Права та обов’язки посередників визначаються в угодах з їх довірителями. При цьому основна умова, що лежить в основі розподілу подібних угод на типи полягає у слідуючому: чи має посередник право підписувати угоди з третіми особами, за чій рахунок і від імені кого він може це роботи.
В зв’язку з чим посередників можна розділити на чотири групи:
посередники, що не мають права підписувати угоди з третіми особами (агенти - представники, брокери, маклери);
посередники, що мають право підписувати угоди з третіми особами від свого імені, але за рахунок доверітеля (комісіонери, консигнатори);
посередники, що можуть підписувати угоди з третіми особами від імені і за рахунок довірителя (агенти  повірені, торгові агенти);
посередники, що підписують угоди з третіми особами від свого імені і за свій рахунок (купці, дистриб’ютори, дилери).
Агенти представники представляють інтереси принципала (довірителя) на відповідному ринку по узгодженій номенклатурі товарів. Він не отримує права підписувати контракти на товар ні від свого імені, ні від імені принципала. В обов’язки агента - представника входять:
проводити маркетингові дослідження та інформувати принципала про тенденції ринку;
надавати принципалу інформацію про вимоги до товарів та цін;
інформувати принципала про запити споживачів та припускаємі розміщення замовлень;
здійснювати рекламу товарів, формувати позитивну думку про нього;
сприяти укладанню угод та їх реалізації;
організувати ділові контакти принципалів з імпортерами товарів з державними та іншими організаціями, від яких залежить рішення про розміщення замовлень.
На роль агентів - представників залучаються солідні фірми чи фізичні особи, які займають достатньо високе положення у ділових колах. Якщо при допомозі агента - представника вдається укласти контракт, то йому виплачується нагорода у розмірі 2-5%, і при великих обсягах угод це буде досить солідна сума, яка набагато перевищує реальні витрати агента. Проте, принципал іде на це, розраховуючи, що у майбутньому він зможе укладати угоди з цим покупцем без допомоги агента.
Брокери - це особи, що діють по збуту та придбанню товарів, але самі стороною угоди ні в якості продавця, ні в якості покупця не виступають. Їх задача знайти покупця для продавця та сприяти підписанню угоди між ними.
За своє посередництво брокер отримує невилику винагороду і , як правило, від тієї сторони, яка звернулася до нього першою. Якщо звернення разове, то нема необхідності підписувати з брокером угоду. Якщо відносини носять довгостроковий характер, то вони оформлюються угодою. Брокери торгують як правило великими партіями значної вартості, тому плата за їх послуги не дуже велика
Великі брокерськи компанії співробітничають з банками в кредитуванні покупця, іноді самі виступають кредиторами, можуть виступати гарантом покупця, що відповідно збільшує розмір винагороди.
Комісіонери.
Контрагентами у комісійних операціях є комітент і комісіонер. Суть комісійних операцій полягає у тому, що комітент доручає комісіонеру від імені комісіонера, але за рахунок комітента здійснити операцію купівлі - продажу з третім контрагентом. Посередником комісіонер є тільки для комітента, для контрагента (третього) комісіонер є продавцем або покупцем. З комітентом комісіонер будує свої відношення на основі договору комісії. Читать запись полнсотью »

Економічна теорія володіє аргументами щодо підтримки державою сільськогосподарських виробників. Один з них: особливість еластичності попиту на сільськогосподарську продукцію. Доведено, що цей попит нееластичний, коефіцієнт еластичності приблизно складає 0,25, що означає: щоб продати сільгосппродукції більше на 10% слід знизити ціни на неї на 40%. Таке співвідношення між обсягами реалізації і ціною лежить в основі такого судження: фермерові (сільгоспвиробнику) не вигідно нарощувати виробництво своєї продукції, тому що реалізація більшого обсягу продукції буде приносити йому менший доход. (Зниження ціни при нееластичному попиті веде до зниження доходу фермера). Однак суспільство, носієм інтересів якого є держава, потребує збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Таким чином, щоб зацікавити фермера виробляти більший обсяг продукції, держава змушена покривати його збитки від цього, тобто надавати йому дотацію. Читать запись полнсотью »

               Центральною проблемою ціноутворення в АПК є проблема ціни землі. У суспільстві, де панує приватна власність на землю, остання стає об'єктом купівлі–продажу. Земля купується як для виробництва сільськогосподарських продуктів, так і для видобутку корисних копалин, для забудови, спорудження транспортних магістралей, аеропортів, спортивних споруд і т.д.
               Як же визначається ціна землі, коли вона не має вартості, тобто не є результатом людської праці? Ціна на землю опирається не на вартість, а на дохід, який приносить власнику її використання, тобто ренту. Отже, ціна землі — це капіталізована земельна рента. Це сума грошей, яка, якщо її покласти в банк, принесе своєму власнику дохід у вигляді відсотка, який рівний земельній ренті, яку приносить така земельна ділянка. Читать запись полнсотью »

              Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.
Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. В загальному, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.
В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.
В цілому, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як додаткова вартість. Причиною же існування земельної ренти є природна й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну. Читать запись полнсотью »

              Різноманіття форм власності лежить в основі різноманітних форм господарювання на селі. Ще у радянські часи в Україні, як і в СРСР в цілому, господарювали на землі: колгоспи — колективні господарства, радгоспи — державні господарства та особисті підсобні господарства селян. У процесі розвитку агропромислової інтеграції з'являлись такі форми господарювання, як агрофірми, агрокомбінати, сільськогосподарські кооперативи, агропромислові підприємства, об'єднання тощо. Такі агропромислові формування виникають при наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями, з іншого, високого рівня концентрації та товарності виробництва. Читать запись полнсотью »

               Центральне місце у відносинах власності в сільському господарстві посідає власність на землю. Проблеми відносин власності на землю є однією з важливих складових частин системи соціальної справедливості в суспільстві, тому, що земля – не є продуктом праці, а даром природи, і тому доступ до користування її благами повинні мати всі люди в однаковій мірі. Від того чи буде земля приватною, колективною, чи загальнодержавною, залежатиме, з одного боку, хто володітиме, користуватиметься й розпоряджатиметься нею і продуктами її функціонування; тобто залежатиме, як дотримуватиметься принцип соціальної справедливості, закладений природою. З іншого боку, форми власності на землю визначають і форми власності між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарських продуктів. Читать запись полнсотью »

               Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей.
Аграрний сектор пов’язаний із господарюванням на землі, вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. У сільському господарстві складаються специфічні аграрні відносини. Це відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та послуг. Читать запись полнсотью »